Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.
Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Ті вічним сном в могилах сплять.
Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей. В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні. Все далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.
У тиші урочистій до Пам’яті йдем,
Що в серці відлунює грізно.
У святому мовчанні над вічним вогнем
Схиляється наша Вітчизна.
Уклонимось тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою.
Усім поіменно, хто впав у бою,
Хто відстояв нашу свободу.
Згадаємо всіх поіменно,
Серцем згадаєм своїм.
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.
Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України того далекого 17 вересня 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами Наддніпрянської України 22 червня 1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.
Спинись, проклятий супостате,
На світ ввостаннє подивись:
За тіло матері розп’яте
Сини на битву піднялись!
Сонце палило нестерпно,
Гнулось садове гілля:
Падали яблука в серпень,
Глухо стогнала земля.
Рвали снаряди їй груди,
Всюди гриміла війна,
Падали скошені люди.
Їх не щадила війна.
Бій розгортався лютий,
Кулі, наче град.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Впав у траву солдат.
Вдарило хлопця в груди,
Вибухнув поруч снаряд.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Вмер молодий солдат.
Мати довіку буде
Сина свого виглядать.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди.
Син її – той солдат.
Нам тих розлук не забути,
Мир нам повік врятувать.
Тихо, вітри і люди
Тихо, вітри і люди.
Спить під зорею солдат.
Поки сонце ясне угріє,
Й коли життя дає нам воно,
Біль нам вічний, він не постаріє.
Не кажіть: була війна давно!
Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.
9 травня 1945 року закінчилася Друга світова війна. Цей день було оголошено святом – Днем Перемоги.
Через окопи і партизанські ліси, через підпілля і затінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя вона все ж таки до нас прийшла – Перемога!
Життя вже іде в новім поколінні,
Та болі минулі – довіку нетлінні.
З граніту волає грізно і люто:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
Вічний вогонь палає,
Дзвонить у далі століть.
Вічний вогонь закликає:
«Щастя живих бережіть!»
Вічний вогонь клекоче.
«Люди! Не треба війни,
Щоб не вмирали дочки,
Сестри, брати і сини».
Вічний вогонь палає,
Тужать берізки над ним,
Вічний вогонь вимагає:
Разом:
«Миру і щастя живим!»