25 лютого відзначається День української жінки, також відомий як День українки, на честь народження видатної української письменниці та громадської діячки Лесі Українки, яка є символом незламності.

Свято вшановує силу, мудрість і невтомну працю українок, волонтерок, медиків, військових, а також видатних історичних постатей.

Українська історія — це не лише літописи про гетьманів та війни. Це також — і в першу чергу — історії жінок. Сильних, незалежних, вольових, розумних. Відомі жінки України відігравали ключову роль у становленні держави, культури, науки, освіти та боротьбі за свободу.

Жінки в історії України — це не тінь великих подій, а їх серцевина. Наша задача сьогодні — не лише захоплюватися ними, а й підтримувати, згадувати та вчитися в них.

 24 лютого в Україні — це день пам'яті та спротиву, присвячений річниці початку повномасштабного вторгнення рф, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. 

У цей день вшановують мужність захисників, згадують жертв війни та проводять акції єдності, зокрема Національний день молитви. Це символ незламності народу у боротьбі за незалежність.

Цей день назавжди вкарбований в історію як початок найтяжчих випробувань для України, але також як день початку масштабного спротиву.

24 лютого 2022 року – мабуть найважчий день в історії незалежної України. День, коли не просто почалася війна. День, коли було зруйновано спокій і благодать на нашій благословенній, намоленій Батьківщині. День, коли горіло і небо, і земля…

24 лютого – все було, як завжди,

Спала країна, горнула мати до серця немовля,

А небом летіла ракета крилата,

Посипалась хата, здригнулась земля.

Танула ніч, крутилась планета,

В передчутті весни тремтіли первоцвіти,

Стиснули душу залізні тенета,

Сполохані заплакали діти.

Покотилося світом слово «війна»

І болю відголосся, і крики в піднебесся.

Вирвалась з пекла знавісніла орда,

Сіяти тугу і смерті, палити колосся.

Зруйнувала села, і стерла міста,

Полинули до Бога цілі родини.

Блукають згарищем душі убієнних... і німота

Всього за 4 дні до початку весни.

Сухі вуста кричать у порожнечу,

Тримаємо стрій в важких боях.

Розчахнутий дуб прихистив пару лелечу,

Тримає міцно на обпалених плечах.

24 лютого – четверта річниця,

Руїни, туга, біль і жах.

Квиле під вікном зранена птиця,

Колише мати вбите маля на руках.

Всього за 4 дні до початку весни,

Покотилося країною колесо війни.

Боронимо. Йдемо вперед. Терниста дорога,

Та знаємо – за нами перемога!

(Ірина Зінковська)

Кордон. Під ним чужа броня –

Снаряди. Танки. Страх щодня.

Душа – натягнена струна.

Неоголошена війна.

 

Це чорне марення якесь!

В тривозі світ і край увесь.

У серці цвяхом ця весна. –

Неоголошена війна.

 

Та вірим, правда з нами, Бог.

Звільнить господь нас від тривог.

І ляже карою вина –

Неоголошена війна.

Важко підрахувати людські життя, які були знищені війною. 

Багато випускників нашої школи стали на захист Батьківщини, на жаль, кілька військових- випускників нашої гімназії уже  загинули, захищаючи рідну землю. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у молитвах усіх Героїв, захисників, які поклали свої голови за наше майбутнє, за мирних людей та дітей. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

У жалобі схилімо голови. Героїв, захисників, волонтерів, мирних мешканців, дітей,  які  стали жертвами агресії ворога та полягли в цій війні вшануймо хвилиною мовчання..

(Хвилина мовчання і Гімн України).

 

 

У лютому не двадцять вісім днів,

Він й досі в Україні ще триває.

 Він розривався, в полум’ї горів

І скільки ще горітиме — не знає.

 Бо йде війна, що в ньому почалась

Й весна, що йшла, серця не зігрівала…

Вона усім нам лютою здалась

 Й віночками голів не заквітчала,

Дітей не кликав дзвоник на урок,

Горіло все, снаряди вибухали…

 І хтось зробив у небуття свій крок,

 А як же жити люди всі бажали…

А ось і літо стало на поріг!

Черешні пахнуть, стиглі полуниці.

 А перед нами тисячі доріг,

 Які ведуть з боями до границі…

 В нас досі лютий і ворожа лють,

Що сіє смерть, розруху і тривоги…

Нам лютий цей ніколи не забуть,

 Як не забути смерть і ці дороги…

 У лютому не двадцять вісім днів,

Він в Україні досі ще триває…

 Нема у діток кольорових снів,

Бо ворог нищить все, людей вбиває…

 

Звичайні українські чоловіки, молоді хлопці, чиїсь батьки та дідусі, сусіди, мужньо стали на захист України, своєї держави, своєї домівки, своєї сім’ї… Чи боялися вони? Так, звичайно, але віра у правду, у перемогу робить їх безстрашними… але, на жаль, не безсмертними…

Сила духу українського народу вражає. Нас не злякали ракети, обстріли, відключення світла, постійний психологічний тиск, біль і розчарування. 

Бо є в українського народу одна таємниця – українська мати. Сива, схилена, втомлена від безсонних ночей і постійних тривог.  Дружина, наречена- ніжна, тендітна і беззахисна. Але водночас сильна і незламна. Це вони провели воїна на війну. А тоді пішли плести маскувальні сітки, виготовляти окопні свічки, допомагати тим, хто втратив домівку…Прості і горді жінки, в яких живе дух українського народу, які завжди вірять і чекають своїх  з війни…

Ця війна уже забрала життя багатьох молодих українців. У багатьох домівках не дочекались чи то батька, чи то сина, чи то брата, чи то сусіда , чи просто знайомої людини.

Ці люди – справжні герої, вони загинули як герої і повертають їх як героїв. В кожній області, в кожному районі, у кожному місті чи селі зупиняються процесії, що везуть тіла загиблих у домовинах, і місцеві жителі зі свічками у руках в дощ і в холод, зі сльозами на очах, стоячи на колінах віддають останню шану героям.

 

 Повномасштабне вторгнення росіян повністю змінило наше життя. Ми почали цінувати прості життєві цінності, радіти звичним буденним речам. А найголовніше – ми зрозуміли, якими славними є захисники і захисниці України. Адже вони захищають нашу Батьківщину самовіддано без сну і відпочинку, у нерівних та важких битвах.

 

 Навіть тоді, коли їх душі опиняються на порозі до Бога, вони залишаються нашими янголами-охоронцями. Зігрівають своєю любов’ю, не дають впасти у відчай.

 

  Україна тримається.

Її народ – нескорений.

1461 день сповнених страждань, страшних випробувань, втрат, розпачу, розлук… 1461 день мужності, незламності, героїчного спротиву….

 

https://wordwall.net/uk/resource/81286100/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0/%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

 

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Кожен із Небесної сотні мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

 Десятки молодих хлопців, як колись герої Крут, не вагаючись свідомо вирішили йти до кінця, лиш би бути вільними, лиш би самим мати змогу розпоряджатися своїм майбутнім, лиш би захистити Україну…

Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.

 Небесна Сотня стала для всієї України не лише символом жертовності, героїзму та патріотизму, а й прикладом та джерелом натхнення для наших воїнів, які гідно захищають територіальну цілісність України на сході, утверджуючи право людини на вільне життя.

 Цілу Вкраїну затуляли ви собою,

Самі беззахисні на площі у вогні.

Ридало небо, рвалося надвоє,

Бо ще не бачило подібної борні.

Так дорого за волю заплатили,

Такий тернистий до свободи шлях,

Небесну сотню зорі освітили,

Щоби безсмертною лишилась у віках.

Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, і ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним.

  Безумовно, жодного з нас події, що відбувалися впродовж останніх місяців, не залишили байдужими. Ці декілька місяців назавжди переписали сторінки історії України.

Хай палають  свічки пам’яті загиблих героїв « Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…

 

15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, встановлений указом Президента у 2004 році. Ця дата приурочена до річниці виведення радянських військ з Афганістану (15 лютого 1989 р.) та є днем пам'яті про понад 160 тисяч українців, які воювали в Афганістані та інших «гарячих точках». 

Основні факти про цей день:

• Історія та зміст: Це день пам'яті про загиблих та вшанування ветеранів, які виконували військові накази поза межами України. Понад 3 тисячі українців загинули під час війни в Афганістані.
• Символізм: Дата 15 лютого символізує завершення 10-річної радянської військової інтервенції в Афганістані (1979–1989).
• Інші «гарячі точки»: Окрім Афганістану, українські військові брали участь у миротворчих місіях та конфліктах у 16 інших країнах світу, включаючи Корею, В'єтнам, Кубу, Єгипет, Югославію.
• Сучасність: Багато ветеранів-афганців з початку російської агресії у 2014 році стали на захист незалежності України. 

15 лютого традиційно відбуваються покладання квітів до меморіалів, хвилини мовчання та вшанування пам'яті загиблих. 

Афганський вітер

Важко згадувати ті роки,

Жорстокі роки Афганської війни,

Коли в пісках чужих лишали кроки,

І забирали знов синів сини.

Не винні ви, що доля так судила,

В чужім краю виконувать наказ.

Вас пам'ять крізь роки зустріла,

І молимось, живі, за вас. 

Афганістан 

Пекуче сонце, сірі скелі,

Пісок розпечений в пустелі

Скрізь постріл, стогін, чути гаром

Під Кандагаром, під Кандагаром.

Хто був і бачив ці вогні –

Не раз згадає уві сні,

Як воював, і що зробила

З людьми ось та страшенна сила.

Чужа війна ламала долі

Посеред гір, посеред поля.

Ті чорні дні, ті чорні ночі

Болем, слізьми шораз клекочуть.

 

 

Основні правила поведінки:

Основні правила поведінки:

• Взуття: Обирайте зручне, зимове взуття з глибоким протектором. Ефективними є спеціальні «льодоступи».
• Ходьба: Пересувайтеся повільно, роблячи маленькі кроки (як пінгвін) і ступаючи на всю підошву
  . Не тримайте руки в кишенях — це підвищує ризик травм.
Маршрут: Обходьте металеві кришки люків та замерзлі калюжі. Тримайтеся далі від краю тротуару.
Безпека: Не переходьте проїжджу частину швидко. У разі падіння намагайтеся присісти, а при падінні — згрупуватися, напружити м'язи та перекотитися.
Бурульки: Уникайте руху під дахами будинків, особливо під час відлиги.
Перша допомога: Якщо після падіння виник біль, нудота або запаморочення, терміново зверніться до лікаря.