Тобі, Україно, мій мужній народе,
Складаю я пісню святої свободи.
Усі мої сили і душу широку
Й життя я віддам до останнього кроку,
Аби ти щаслива була, Україно -
Моя Батьківщино!
Тобі, що звешся Україна
І в цей життєвий буревій,
Тобі, що постаті козачі
Для нас змальовуєш щодня,
Я шлю привіт й бажаю вдачі
У сяйві радісного дня.
Сьогодні в нас велике свято – День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави.
Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога та мила серцю кожного із нас.
Нехай же лине добре слово,
Звучить так щиро і вагомо
Про нашу неньку-Україну,
Найкращу, дорогу, єдину!
Затуляли чужинці в обіймах наш рот,
І перевертні кривдили зраджену мову,
Вилив душу в пісні український народ,
І живе мій народ у співучому слові.
Поклик рідної землі завжди відчували наші прадіди й діди, ті, хто живе в Україні, і ті, кого доля закинула на чужину. І де б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель.
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.
Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт Злуки мав глибоке історичне коріння і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за кілька століть він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Соборність – це символ.
Символ боротьби за волю,
Порозуміння між людьми…
І часточка надії і віри у майбутнє.
Так, віри в майбутнє нашої великої родини, що зветься Україною.
Повсякчас пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності.
