Не одному поколінню українців довелося ціною власного життя здобувати право прийдешніх поколінь на незалежність.

 1991 рік вписано в новітню історію України, як час, з якого почалася нова сторінка розвитку державності;

2004 рік – прояв громадянської активності під час Помаранчевої революції;

 2013 рік – Революція гідності, що призвела до політичних та суспільних змін в Україні;

 Літо 2014 – подвиг українських військових та добровольців за єдніть і незалежність України

Що таке гідність? Чи бачили ми її? Чи маємо ми її? Революція 2013-2014 років – це не протистояння Заходу й Сходу – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

 Ми бачили гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан.

 Ми бачимо гідність у волонтерів, які, завдяки своїм зусиллям, при підтримці народу, всього світу створили армію України, якої уже майже не було. 

Ми бачимо робітників заводів, які цілодобово ремонтують, створюють нове озброєння. 

Ми бачимо наших учених, медиків, артистів, які теж захищають свій народ. 

Ми теж своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робимо усе можливе для збереження, відвойовування миру.

 Та не бачили ми гідності у тих, хто роздягав людину на морозі, викрадали людей з лікарень, вивозили у ліс і катували. Немає гідності у тих, хто вбиває людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою і носять на собі символіку країни, в якій проживають. 

Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти.

Україна заплатила і продовжує платити надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців.

НЕБЕСНА СОТНЯ

То в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная,

Свою дитину.

Пташиним співом,

Шелестом трави.

Блакитним небом,

Золотим колоссям.

Останній раз,

Як мати, пригорни

Чоло високе

В обрамку волосся.

Небесній Сотні

Шана й молитви,

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освіти.

І в мирі, Господи,

Прийми до Себе.

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду – сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять,

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

********

                                            Розп’ято нас між заходом і сходом.

                                       Що не орел — печінку нам довбе.

                                       Зласкався, доле, над моїм народом,

                                        щоб він не дався знівечить себе.

                                       Історії ж бо пишуть на столі.

                                      Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

                                             Ліна Костенко