ПРОДОВЖУЄМО НАВЧАТИСЯ

5 клас
ВСТАВНІ СЛОВА ТА СПОЛУЧЕННЯ СЛІВ.

ПРИКЛАДИ РЕЧЕНЬ ЗІ ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ.👇

АЛЕ,УВАГА!

Завдання: Складіть речення, використовуючи вставні слова з поданих таблиць.

************************************************************************************************************

6 клас.

Займенники. Розряди за значенням.

ПРИКЛАДИ У РЕЧЕННЯХ 👇

ЗАВДАННЯ: ВИВЧІТЬ РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ТА СКЛАДІТЬ СВОЇ РЕЧЕННЯ З НИМИ.

******************************************************************************************************************************************************************

7 клас
ДЕФІС У ВИГУКАХ. КОМА І ЗНАК ОКЛИКУ.

    1. Вигуки, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс: 

Пливе човен, води повен та все хлюп-хлюп-хлюп (Народна творчість). A-а! Та це ж бугай, водяний бугай, що лякає дітей своїм гучним над очеретами: – Бу-у-у! Бу-у-у! (Остап Вишня).

2. Вигуки на зразок леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, куд-кудах, бух, тарах, бабах тощо пишуться разом. Проте, якщо треба передати протяжність, вони теж можуть писатися через дефіс: Бах! – і нема нічог

     З А В Д А Н Н Я :

Згрупуйте і запишіть подані вигуки в три колонки: а) вигуки, що пишуться разом; б) вигуки, що пишуться окремо; в) вигуки, що пишуться через дефіс. Запам’ятайте правопис.

Будь ласка, їй-богу, до побачення, їй-право, ану, от тобі й на, оце так, ф’ю-у-у, дз-з-з, ану-ну, на добраніч, тік-так, помагайбі, хай щастить, кукуріку, ку-ку, о-го-го, алло, де ж пак, цур йому, боронь Боже, ой леле.

1. Вигуки від членів речення відокремлюються комою: Ох, як я довго спала (Леся Українка).

2. Вигуки, що стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією, відокремлюються за допомогою знака оклику: Цить! Хай говорить серце (Леся Українка).

3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ти, поле колоскове, молодість моя (В. Сосюра).

4. Вигук, який стоїть у середині речення й вимовляється з виразною окличною інтонацією, виділяється з обох боків тире й знаком оклику: А горлаті півні – кукуріку! – провіщали світанок.

5. Вигуки о, ой, які стоять перед звертаннями, не виділяються, бо виконують функції часток: О чарівниченько моя! Мені ти всюди помагала (Т. Шевченко). Не відокремлюються вигуки о, ой і в реченнях із народних пісень: Ой у полі два дубки (Народна творчість).

 Спишіть речення. Поясніть правопис вигуків.

1. Ані шерхоту, очерет ніби задрімав, іноді вітер зі степу налетить, покуйовдить його, і зелена стіна очерету тоді спросонку: ш-ш-ш-у-у-у, ш-ш-ш-у-у… (В. Чемерис). 2. “Кря! Кря!” – крячуть качки з річки. “Скре-ке-ке!” – їм у лад жабки. “Пу-гуу!..” – зітхає Пугач. Не любить він світлих весняних вечорів… (С. Козлов, переклад Т. Савченко). 3. Боже, Боже! Дай нам силу, дай снаги, дай розум нам! (М. Шаповал). 4. Ой за лісочком сонечко встало, сива зозуля та й закувала (Народна пісня). 5. Ой я дівчина полтавка, а зовуть мене Наталка. Дівка проста, некрасива, з добрим серцем, неспесива (І. Котляревський).

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Виберіть правильну відповідь.

1. Вигук – це

А самостійна частина мови. Б службова частина мови .В особлива частина мови

2. Вигук виражає

А ознаку предмета.  Б дію предмета.В волевиявлення мовця, почуття, не називаючи їх

3. Вигуки за значенням поділяються на

А сурядні, підрядні, розділові, протиставні

Б формотворчі, словотворчі, модальні, підсилювальні

В емоційні, спонукальні, звуконаслідувальні, формули мовного етикету

4. Усі вигуки належать до емоційних у рядку

А ой, ох, о, ех, ого, фе

Б геть, годі, тьху, ого

В гм, от тобі й на, ку-ку

5. Вигуки о, ой, які стоять перед звертанням

А відокремлюються комою

Б не відокремлюються

В відокремлюються знаком оклику

6. Вигуки, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться

А через дефіс. Б окремо. В разом.

****************************************************************************************************************************************************************************************************************

8 клас

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮВАЛЬНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ.

Колективне опрацювання схеми

► За допомогою схеми підготувати невелике повідомлення про ві­докремлені уточнювальні члени речення. Зіставити свої висновки з теоретичним матеріалом підручника.

Дослідження-характеристика

- Прочитати речення, дотримуючись відповідної інтонації. Визна­чити уточнювальні члени. Указати на їх вид і спосіб морфологіч­ного вираження.

     1. Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій (О. Довженко). 2. Згодом, з розвитком промисло­вості, господарської діяльності, вплив людини на природу стає все по­мітнішим, призводить до зміни флори (В. Протопопова). 3. Край шляху, у долині, догорає вогнище (М. Коцюбинський). 4. Там, на зеленій лавці, обкладеній дерниною, сперши голову на руки, сидить білява панночка (М. Коцюбинський). 5. Шлях із Південної Африки, туди й назад, нарахо­вує двадцять п'ять тисяч кілометрів (О. Потапенко). 6. Криниці, священ­ні для українців місця, копали біля верби (О. Потапенко). 7. До Десни верст п'ять ґрунтової дороги, хоч і дуже складної (О. Довженко).

Дослідження-аналіз з елементами зіставлення

- Дослідити, у яких реченнях сполучник або приєднує уточнювальну прикладку, а в яких — з'єднує однорідні члени. Записати речення, розставляючи потрібні розділові знаки й виділяючи відокремлені уточнювальні прикладки та однорідні члени.

      1. Твердження, правдивість якого перевіряють за допомогою ло­гічних міркувань, що спираються на аксіоми або на раніше доведені твердження, називають теоремою. 2. Сума — результат дії додавання двох або кількох доданків. 3. Якщо проектуючі прямі паралельні між собою, проекцію називають паралельною або циліндричною. 4. Найбільш уживаною циліндричною проекцією є ортогональна або прямо­кутна. 5. Система числення — спосіб називання чисел за допомогою слів або зображення їх за допомогою невеликої групи індивідуаль­них знаків. 6. Теорія чисел або вища арифметика — галузь матема­тики, головним завданням якої є вивчення властивостей цілих чисел. 7. У геометрії фігурою або геометричним образом узагалі називають будь-яку сукупність точок. 8. Систему або сукупність символів, які застосовуються в певній науці або якійсь іншій ділянці людської ді­яльності для позначення різних об'єктів, понять або співвідношень між ними, називають символікою (3 матем. словника).

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

9 клас

Тези прочитаного. Конспект.

Тези (від гр. thesis – твердження, положення) стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з результатами наукового дослідження. Тези є проміжним жанром між планом і конспектом. В них робиться стислий виклад (без доказів, ілюстрацій, коментарів) основних положень прочитаного твору (доповіді), який має стверджувальний характер. Досить часто тези формулюються під назвами «Висновки», «Резюме» наприкінці тексту дисертації, курсової, дипломної чи магістерської роботи, реферату, наукової статті, монографії.

При складанні тез твору, що вивчається, його спочатку ділять на мікротеми відповідно до плану. Після цього формулюють суть кожної мікротеми, уявно відповідаючи на запитання: «Що саме тут стверджує, обстоює автор?».

Найчастіше висунута автором теза розміщується на початку абзацу (розділу, частини книжки тощо). Але буває так, що спочатку подаються факти та логічні міркування, спрямовані на доведення цієї тези, а вже тоді, на їх основі, формулюється умовивід.

Пронумеровані тези, що віддзеркалюють логіку тексту, складають тезовий план твору. Не пронумеровані тези можуть подаватися кожна з нового рядка або ж суцільним текстом. Тези-цитати складаються згідно з вимогами цитування.

В тезах стисло викладаються основні принципові твердження доповіді без полеміки, ілюстрацій. Вони є зручною формою записів для доповіді або іншого усного виступу, коли доповідач хоче донести до слухачів певні положення в окреслених формулюваннях.

Наявність тез дає можливість автору в будь-який час поновити в пам’яті доповідь і виголосити її, доповнивши лише новими цифрами й фактами.

Розгорнуті тези. Крім основних положень доповіді, вони містять також фактичний матеріал, приклади. Зразки розгорнутих тез можна знайти в опублікованих матеріалах конференцій, симпозіумів, з’їздів, присвячених науковим проблемам, визначним віхам у розвитку тих чи інших напрямків окремих наук.

Конспект (від лат. conspectus – огляд, виклад) найближчий за змістом до джерела, що вивчається. Конспектування є найуніверсальнішою формою запису прочитаного; цей важливий момент роботи з книгою містить у собі елементи і плану, і тез, і цитат.

Перед початком конспектування варто скласти план роботи. Після цього, відповідно до пунктів плану будуються окремі частини конспекту.

Головною частиною конспекту є тези – основні положення і висновки опрацьованого джерела, викладені у стислій формі згідно з планом. На відміну від «звичайних» тез, конспект додатково включає в себе докази, ілюстрації, пояснення. Вибрані з опрацьованої роботи, вони допомагають осмислити і запам’ятати прочитане.

Складовим елементом конспекту є виписки – окремі місця дослівно цитованого першоджерела, приклади, цифрові дані, таблиці, схеми.

Добре складений конспект допомагає якомога краще зрозуміти і запам’ятати зміст книги або статті, щоб потім, читаючи записи, легко відтворити хід думок і міркувань автора. Тому конспект має бути стислим і послідовним без зайвих подробиць. Власні думки, критичні зауваження, пояснення і доповнення, які виникають в процесі конспектування варто записувати на полях підкресленням або іншим чином.

Наочність розташування записів на сторінці досягається використанням інтервалів між смисловими частинами тексту, виділенням заголовків, підзаголовків тощо.

Конспектувати найдоцільніше на спеціальних картках або на стандартних аркушах паперу. При цьому запис робиться з одного боку аркуша у його верхній частині зазначається тема, якої стосується конспект, знизу – повний бібліографічний опис джерела та номер сторінки. Такі записи легко поповнювати або скорочувати, легко «розбирати на частини» при написанні курсової або дипломної (магістерської) роботи, підготовці до доповіді.

Конспектування – це не механічне списування окремих фрагментів книжки, а творчий процес і кожен добирає ту інформацію, яка, на його думку найбільш важливіша. Правильне конспектування привчає до наукового стилю викладу матеріалу, зокрема до користування допоміжними засобами, наприклад, помітками: PS – після сказаного; > < – більше, менше; NB – (нота бене) – звернути особливу увагу; ! – важливо, вдала думка; !! – дуже важливо; ? – сумнівно; Z – абзац; ∑ – сума, підсумок; = – підсумок, рівність; V < > – доповнення, вставка; Sic! – згоден, тощо, так. Найбільш поширеними і відомими із загальноприйнятих скорочень є:

акад. – академік; макс. – максимальний;

анот. – анотація; мін. – мінімальний;

брош. – брошура; млн – мільйон (біля цифри);

в т. ч. – в тому числі; млрд – мільярд (біля цифри);

вип. – випуск; напр. – наприклад;

год. – година (біля цифри); обл. – область;

див. – дивись; pp. – роки;

дис. – дисертація; стор. – сторінка;

до н.е. – до нашої ери; т.ч. – таким чином;

докт. ф.с. – доктор філософії; табл. – таблиця;

докт. н. – доктор наук; за ред. – за редакцією;

і т. ін. – і таке інше; каф. – кафедра;

чл.-кор. – член-кореспондент.

Кожна галузь знань має свої термінологічні скорочення. У фізіології це, наприклад:

ЦНС – центральна нервова система; КБ – кисневий борг;

ЖМЛ – життєва місткість легень; ВНД – вища нервова діяльність;

ЗВС – залози внутрішньої секреції; ХОД – хвилинний об’єм дихання;

ЧСС – частота серцевих скорочень; РН – рухова навичка;

ССС – серцево-судинна система; ХОК – хвилинний об’єм крові тощо;

МСК – максимальне споживання кисню.

Допоміжними засобами виділення важливого на думку читача матеріалу є підкреслення на полях конспекту, виділення фрагментів тексту за допомогою рамок, розбивки тощо.

У практиці найбільшого поширення знайшли такі три основні типи конспектів: систематичний, тематичний (або зведений) і вільний.

Складання систематичного конспекту передбачає: попереднє читання тексту з олівцем; повторне читання з поділом на мікротеми; осмислення змісту кожної мікротеми та складання загального плану; формулювання тез; підбір доказів, аргументів, ілюстрацій; оформлення записів.

Якщо при конспектуванні не дотримуватись послідовності авторського викладу, а, уважно перечитавши весь текст, осмислити і перебудувати його згідно зі своїм планом, то отримаємо конспект написаний «своїми словами». Такий конспект істотно відрізняється від текстуального, який цілком складається із точно документованих цитат.

Тему, для вивчення та висвітлення якої необхідно законспектувати (звести разом) декілька джерел, називають тематичною. Її розпочинають з розробки логічного плану теми. Після цього «сортують» інформацію відповідно до пунктів плану, об’єднують та узагальнюють отримані матеріали, оформляють цілісний текст.

завдання скласти конспект до вибраної статті.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

11 клас 

ДІАЛОГІЧНІ ЖАНРИ.

 Сутність і специфіка діалогічної мови. Основні жанри діалогічного мовлення: ділова бесіда, нарада, переговори. Репліка як одиниця діалогічного мовлення.

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комун іканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

o монологічне (говорить один учасник спілкування);

o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

o індивідуальне (спілкуються двоє);

o колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");

o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

o побутове (обговорення щоденних проблем);

o наукове (обговорення наукових проблем);

o фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

o естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

o безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

o швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

o ситуативна залежність реплік;

o можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

o використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

o зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

o важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

o однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

o підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

o певна тривалість у часі;

o індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

o розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

o композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

o залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

o високий рівень непідготовленості;

o істотне значення правил ведення полілогу;

o більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.

Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.

Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

o ретельно готуватися до бесіди;

o бути уважним і тактовним до співрозмовника;

o постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;

o вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;

o стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;

o висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;

o створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:

o перебивати співрозмовника;

o різко прискорювати темп бесіди;

o негативно оцінювати особистість співрозмовника;

o підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;

o зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

o обмін інформацією;

o формування перспективних заходів;

o контроль і координацію певних дій;

o взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

o підтримку ділових контактів на різних рівнях;

o пошук, висунення нових ідей;

o стимулювання дій у новому напрямку;

o розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.47

Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:

o ритуальні;

o глибинно-особистісні;

o ділові.

Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

o індивідуальні;

o групові.

Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.

Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.

Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.

Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування:48

o можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття оптимального рішення;

o швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;

o підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;

o усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;

o відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).

2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.

3. Формування мети зустрічі.

4. Обмін думками та пропозиціями.

5. Закінчення бесіди.

Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.

Десять кроків, що дозволять провести бесіду успішно

1. Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.

3. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо

Ви справите приємне враження на нього.

4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

5. З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.

6. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.

7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях. Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути

гострі кути й узгодити рішення.

8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання. Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання

власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

10. Підсумуйте результати бесіди.

Опрацюйте матеріал і складіть діалог.