11КЛАС

ВАСИЛЬ СТУС "О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА..."

В. Стус писав цей вірш, перебуваючи в засланні, далеко від Батьківщини. Час його створення, як для поезії є надзвичайно довгим — із 1971-го по 1974-ий. Він увійшов до збірочки за назвою «Палімпсести».

Жанр:
лірична поезія.

Рід лірики:
патріотична, частково з вкрапленням пейзажної, невільницька.

Мотиви:
звернення ліричного героя до землі, яка стала його колискою і яку він втратив, здається, назавжди.

Система віршування:
силабо-тонічна.
Нестрофічна будова.

Вид римування:
перехресне.

Напрям:
модернізм (неоромантизм, символізм).

Тема:
зображення відчуття ліричним героєм власної смерті. Йому шкода того, що його не стане. Він згадує щасливі часи і звертається до землі, яку хоче ще побачити, але сумнівається у тому, що це можливо. А ще він хвилюється за майбутнє цієї землі.

Ідея:
життя — найвища цінність; рідний край потрібно любити, не зважаючи ні на що, навіть на розлуку з ним.

Мотив:
«утрачена Батьківщина», «смерть», «казка дитинства».
Автор використав надзвичайно розмаїте багатство художніх засобів: епітет, метафору, порівняння, метонімію, риторичне звертання тощо.

Образи:
«лихо», «сонце», «озера», «ниви», «сон», «минуле».

Символіка:
«пожиттєві ери» — символ майбуття без ліричного героя; «лихо» — символ важкого земного буття; «лебединя» — вірність.

Композиційна побудова:
умовно вірш можна розділити на три частини: звертання до землі, зображення за допомогою метафори спогадів про рідний край, а також ще одне звертання до Батьківщини.

Автор майстерно за допомогою художніх засобів змальовує образну характеристику України. Він згадує про Батьківщину, знаходячись від неї неймовірно далеко, аби додати собі сили пережити всю несправедливість світу, що однієї миті впала йому на плечі. Вірш показує читачеві не тільки те, як ліричний герой страждає, а й те, що думка про рідну землю гріє йому душу.

"ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЯ"

  Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору. Цей твір — не декларація, а філософська медитація, у якій висвітлено глибокі почуття автора. Він свідомий, що йде важкою дорогою на Голгофу, вказаною духовним подвигом Ісуса Христа, і йде свідомо, без нарікань на долю. Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой, — через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли. У вірші екзистенційні мотиви поєднуються з патріотичними. В. Стус трактує смерть як вищу, сут о духовну форму існування людини, що дорівнюється вічності. У поезії В. Стус підбиває підсумки пройденого шляху. Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина: «…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу. Вірш починається словами про те, що герой не боїться смерті, і далі автор зазначає: до народу повернеться тільки тоді, коли «в смерті» обернеться «до життя» — і тоді в смерті з рідним краєм порідниться, і справді, В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — сенс поетового життя. У творі сконцентроване життєве кредо поета, бачимо мов витесаний на граніті його портрет, головні риси характеру, окреслено трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у перемогу добра і справедливості. Дія ліричного героя характерний стоїцизм, мужність, принциповість. У поезії саме біль пише поетом, а не закута в систему світоглядних засад ненависть чи злоба. Митець боїться без міри стати жорстоким, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої почуття, опанувати цільність світосприйняття. відчути поетичну гармонію буття, наповненою високим смислом. Він задумується над необхідністю узагальнення свого життєвого шляху й наближенням його фізичного завершення. Відчуває, що як поет, як духовна субстанція він незнищенний, тому заглиблюється в мотиви своєї поведінки, потерпає про збереження честі, внутрішньої порядності, особливо про те, щоб його вірші як документи художницького життя були щирими, відзначалися підвищеною образною лаконічністю.

ЗАВДАННЯ: ВИВЧИТИ ПОЕЗІЮ, ПРОЙТИ ТЕСТИ ЗА ТЕМОЮ:" ТВОРЧІСТЬ В.СТУСА"