Кінокомпанія
«Червоний Тік Продакшн» представляє авторський фільм-проект «Короткометражка довжиною в 30 років» або «Декілька
миттєвостей життя»
В головних ролях:
*Я- як педагог-організатор, ЗДВР, вчитель мови,
класний керівник, жінка, мати, колега- це все одна особа.
В епізодах: діти, учні, колеги, чоловік.
Обладнання:
Фотовиставка «Де це, коли ?», картки-написи, стаціонарний
телефон, теки з документами.
*Чому саме 30? Бо рівно 30 років назад я прийшла у цю
школу на практику, а через літо -і на постійне місце роботи.
Кадр 1 Мелодія
«Подруга»
У мене перед вами нині іспит.
Що креативно зветься-творчий звіт.
Поринути вам хочеться до істин
І сутність прочитати до глибин.
А що душа людська-це таємниця,
Яку пізнати не усім вдається.
Лиш той, хто довгий час іде пліч-о-пліч.
Той може вам сказати, хто є я:
Приспів:
Я і прискіплива, й відверта, і критична.
Та іронічна, і ще дієва.
А ще нестримана, розсудлива, практична…
Оце такий букет, така «горюча смєсь»
Діти з табличками-антонімами
Прискіплива-легковажна
Відверта- скритна
Балакуча-стримана
Критична-розсудлива
Іронічна-сувора
Холодна-віддана
Упереджена- справедлива
Невміла- практична
*Але вчитель формується не за перші 5 років і навіть не
за 10. Як морська вода шліфує скельце роками, так виробляється і почерк,
індивідуальний стиль вчителя.
Мій шлях починався з праці педагога- організатора, потім
заступника, вчителя… А ще всі ці роки поруч були ті, хто допомагав стати к и м
о с ь.
Кадр 2
Іронічний «Від
нього» Муз. Шопен
«Весна пришла»
Ви знаєте, як липа шелестить?
(Пригадуйте-писав поет охоче)
Кохана спить, кохана спить…
Та де там спить! Читає серед ночі!
У неї, бачте, знов якісь діла:
Вона готує сценки та уроки,
То на нараді десь уже була,
То з девіантними клопоту і мороки.
Забула про сім′ю й своїх дітей,
Вона все пише ті свої конспекти.
Здається, що живе лиш для людей.
А час іде й не посила респекти.
Кадр 3 Сценка «Мій дім- моя робота»
Кабінет. За столом-ділова жінка. Розмовляє по телефоні. Входить ВІН.
Він. Нарешті я тебе застав!
Вона. В чому справа, громадянин? (не звертає уваги)
Він. Ось так завжди. Що ти знаєш, крім своєї роботи? 30 років назад ти
обіцяла носити мене на руках, готувати мені обіди, доглядати наш дім. Наш син
виріс без тебе. Що ти знаєш про нього? А він вже такий дорослий! Стрункий,
високий…
Вона( в телефон) Так записую. Метрів 15 буде.
Він. Ну це ти вже перебільшуєш. А який красень, одні очі чого коштують!
Вона.(в телефон) Та десь тисячі півтори, не менше…
Він. Справа не в грошах, хоч…
Вона. А то і гривні не отримаєте!
Він. Хай так. А гарний який, як, як, як…
Вона. М′ячі, футбольні? Мг!
Він. Ну, не знаю. Я, наприклад, завжди вважав, що він подібний до тебе.
Вона. Все, дякую, до побачення!(кладе трубку)
Він. Як це все? Та ти пізнаєш мене, чи ні? Я ж твій
ч о л о в і к!
Вона.(придивляється) Не морочте мені голову. Що я свого чоловіка не знаю?
Він у мене молодий, гарний, без окулярів, кучерявий, а у Вас лисина росте.
Він. Та вже стільки років пройшло, як ти у школі працюєш! Може тобі довідку
принести з амбулаторії?
Вона. Принесіть в обов′язковому порядку і передайте через…Хоча (задумливо)
я Вас десь бачила…
Він. Ну ще б не бачила! А довідку я тобі, бюрократка,
обов′язково принесу! Принесу! Від тещі!
Вона. Принесіть, принесіть! А то кожен користуючись моєю зайнятістю, може
заявити, що він мій чоловік.
І не ображайте, не допоможе.
Він. Бюрократка і є. А я навіть на роботу в твою організацію перейшов, щоб
частіше тебе бачити.
Вона. Здається, згадала! Ваше прізвище …….?
Звуть ………….?
Він. Слава Богу! Нарешті, кохана! (розкриває обійми)
Вона. Ви ці штучки киньте, ми не на вокзалі. Я вас, товаришу……….,
запрошувала сьогодні на 15 годину. Це по вашій вині ми не закінчили ремонт у
класі…
Він. По моїй! Але це єдиний спосіб зустрітися з тобою.
Вона. Я ось Вас зараз викличу на засідання батьківського комітету, напишете
пояснення?
Він. І викликай! Я ці папірці доньці віддам. Вона вже давно знає тільки
твої документи, плани, конспекти, атестації, курси, блоги.
Вона. Стійте! Ви помилилися адресою. У мене тільки син.
Він. Ех! У нас з тобою донька росте, а ти й забула.
Вона. Як? Ви? Я? Ви…
Він. Та ні ж. Пригадай дев′ятнадцять років назад…
Вона. (з задумою) Так, так. Здається 19 років назад я дійсно почувала себе
досить дивно. Розповніла. І навіть в лікарню потрапила, пам′ятаю…
Він. Але тільки на кілька днів. Не встигла народитися наша донька, а ти вже
помчала на курси в Одесу, потім по семінарах, нарадах, зльотах, агітбригадах,
конкурсах, методоб′єднаннях…Добре, що телеграму дала: «Доньку назвіть ……»
Вона. Ну і як???
Він. Росте ……… А знаєш, як вона мене називає? МАПА. З′єднала два слова-
мама і папа. Тепер я Мапа. Я бачу, ти мені ще й досі не віриш. Ось свідоцтво
про шлюб!
Вона. (викрикує ім′я по батькові, ім′я) Яка я рада!
Він. Кинь все, йдемо додому. Я тебе дитині покажу. А то вона про тебе
хтозна що розповідає. По одній версії,
ти працюєш в якійсь секретній комісії, по другій-в міліції, по третій- в
охороні.
Вона. Та якось незручно: ось так зразу і додому. Ми ще так мало знайомі.
Ви, тобто…, приходь завтра на м/о- познайомитись поближче. Заразом я тобі
доручення дам провести рейд-перевірку чи репетицію з учнями. А ще треба костюми
пошити, декорації зробити, план по оздоровленню підготувати. Ну на штаб я сама…
потім …поїду
Він. Добре, добре… А зараз ходімо додому…
Вона.(виходячи) Ой, боюсь! А, може, я
дома їм не сподобаюсь?
Він. Та вже сподобалась. І люблять усі. Бачили твоє фото у блозі.
Добре, що хоч не в оголошеннях: «Загублено….. верніть за винагороду»
*Час збігає крізь сито років, приходять моменти, коли сам собі наодинці
задаєш питання: «Хто ти? Чи відбувся? Що зробив? Чого досяг?»
І виникають думки……
Кадр 3 Муз.- Шопен
«Нежность»
Ось і тридцять пролітають вже років,
Як сюди я у школу прийшла.
І мені молодій з перших кроків
Доля місце у ній віднайшла.
У сніги, заметілі, спекоту,
Залишивши домашні діла
Поспішала сюди на роботу-
Тут були мої тіло й душа.
Віддавала їх чесно і сміло
Лиш роботі уся-не собі.
Працювала, трудилась, як вміла
І за це-трохи шани мені.
Ви спитаєте, що заробила
За отой тридесятній кусок?
Чи повагу у колективу,
Чи довіру у сотні діток.
Не надбала машин і
достатку,
Ні рахунків із доларів я,
Навіть слово коробить це «взятка»
Ні казати, ні брать не могла.
І живу на одну лиш зарплату,
Хоча ніби сама із села.
А хотілось собі побажати,
Щоб багато чого ще змогла.
І хотілось бажать собі щиро
Ще пожити для себе й дітей,
Не гнітитись, що грошей замало,
Відчувати турботу властей.
Креативить по-новому сміло.
Не лякатись новітніх ідей.
По житті хай веде мене віра
І хай доля всміхнеться не раз.
Кадр 4 Пісня «Мои
года»
І. Коли прийшла у школу я
Була зелена й зовсім юна.
І закрутилось в ній життя,
Вже три десятки промайнуло
Пр:
В ній діти виросли мої.
В ній молоді пройшли роки,
В ній вже проходить сива зрілість.
ІІ.Частенько видилось мені,
Що потихенько «вигорала»
В щоденній праці, як в горні
Моє життя отут кувалось
Пр:
Тут учні вже ростуть мої,
Тут час проходить у борні,
Тут насувається і старість.
*Ось і підійшов час останнього атестаційного періоду
2014-2019 р.р.
Кадр 5
Презентація
досвіду роботи.
*Практично постійно вчителя бачать у роботі. За дверима
школи він інакший, дома-ще інший. Зі своїм світом.
Кадр 6
ЗАХОПЛЕННЯ. ХОБІ. Муз. Тарівердієва з кф-му «С
легким паром»
Що я люблю?..
Люблю:
На ніч щось
почитати,
Щоб скоро вже
приспатись.
Це хобі досить
звичне
Й зовсім
аполітичне.
А після вже
прочитаного
З колегой
обмінятись
Книжками і
думками
Для мудрості
душі.
К о л а ж прочитаного за минулий рік:
1. Леся Олендій
«Гніздо горлиці»
2. Світлана
Талан «Спокута», «Замкнене коло»
3. Джеймі Кет
Коллан «Француженки не сплять на самоті»
4. Володимир Лис
«Століття Якова» «Місяць, облитий дощем»
5. Дарина Гнатко
«Проклята краса»
6. Аньєс
Мартен-Лютан «Щасливі люди читають книжки і п′ють каву»
7. Бегбедер
«Кохання живе три роки»
А ще :
Люблю, як пахне
кава,
Люблю смачну я
страву.
Тихий травневий
вечір.
Прикриті теплим
плечі.
Мужчин люблю у
брюках,
Щоб гарні були
руки.
Люблю, щоб не
курили-
Краще… по грамці
пили.
Обійми чоловіка,
Сердечний
гумор-ліки.
Вдивлятися у
гори
І туфлі на
підборах,
Люблю мовчать у
хаті,
Лежати у халаті
І не люблю
спішити,
Й запізнень не
люблю.
Люблю
поримувати,
Вірші, кажуть,
складати
Приносить це
утіху
І легкість у
душі.
Люблю я гарні
речі,
Але скажу до
речі,
Що перевагу маю
В буденній
простоті.
А восени
дивитись
Тихенько на
багаття.
І знати, що в
дітей моїх
В цей час усе
гаразд.
Та що ж ви
причепились
З отим не нашим
хобі.
Бо вам сказати
мушу:
Звичайна жінка
я.
Фотоколаж «Дозвілля»
*А ще за ці роки сформувалися збірки перероблених пісень
до різноманітних шкільних свят, сценок, власних віршів. Як писала Ліна
Костенко: «Поезія-це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»
Кадр 7
*Євген Плужник писав:
Краще
помилятися самому,
Ніж
чужих навчитись помилок.
З колегами ми
разом проходили цей шлях, з дітьми щодень торували нелегку дорогу знань,
працювали, помилялися і здобували…
Кадр 8
*Спогади. Цікаві моменти.
Кадр 9
*Вчитель-не лише папери і звіти. Це-діти, які навколо
тебе, в яких вкладаєш, бачиш їх зростання. Вони теж пізнають тебе як вчителя і як людину.
Інтерв′ю з
5-класниками.
Кадр 10 «Роздуми»
Хоч вже 30 цих років промайнуло,
А все здається, що пройшов лиш рік.
Хоч сивина у
зачісці блиснула,
Та у душі іще юнацький вік.
Було усе: і зустрічі, й чекання.
Безсонні ночі, нерви, злість і біль.
Та, кажуть , доля шле випробування,
Щоб вищу у житті пізнати ціль.
Вона у тому, щоб віддати дітям
Все вміння, хист, талант, любов.
І по можливості людиною лишитись,
І вже у внуках повторитись знов.
А перифразовуючи відомого українського співака і актора
Т. Петриненка хочеться закінчити свій виступ такими словами:
Я-не найкраща,
Я-не найгірша,
Я-просто я, а не
хто-небудь інший.
Я вже навіки
залишусь такою.
Не переплутайте
жоден з собою.
Фільм закінчився…
Життя продовжується…
Далі буде…
